ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

Основні положення

n    диференціація навчання в  класах є не тільки багатоетапний педагогічний процес, але й дидактична система;

n    пропедевтичний курс є необхідною умовою переходу від звичайного класу до спеціалізованого;

n    потреба нового підходу до поділу класу на підгрупи з урахуванням здібностей учнів до конкретної дисципліни циклу;

n    створення мікрогруп як форма організації навчального процесу дозволяє здійснювати рівневу диференціацію в межах профільної диференціації;

n    створені групи мають бути мобільними (динамічними) і враховувати можливі зміни пріоритетів учнів та різницю в індивідуальних темпах розвитку кожної дитини. Для цього, крім постійних (або майже постійних) даних про кожного учня, що дозволяють організувати розподіл класу на групи, повинні існувати змінні, що є показниками розвитку особистості й дозволяють проводити постійну корекцію цих груп;

n    зміна підходів до організації контролю, а саме: створення альтернативної системи контролю, суть якої – у виставленні підсумкової оцінки з урахуванням значущості кожної поточної оцінки, – є одним із засобів процесу індивідуалізації навчання

Під диференціацією розуміють таку систему навчання, при якій кожен учень одержує право і можливість приділяти переважну увагу тим напрямкам навчання, котрі у найбільшій мірі відповідають його схильностям.

   

 Види диференціації:

n     рівнева

n     профільна

Вимоги до здійснення рівневої диференціації

n    відкрите пред'явлення рівня обов'язкової підготовки повинно здійснюватися на всіх етапах навчання, учням повинні бути зрозумілі і відомі як повсякденні, так і підсумкові обов'язкові вимоги;

n    рівень, на якому ведеться викладання, повинен бути вище обов'язкового рівня засвоєння матеріалу;

n    всі учні повинні пройти через етап опорних знань, через етап роботи над обов'язковими результатами;

n     послідовне просування за рівнями;

n    облік індивідуального темпу досягнення обов'язкових результатів;

n    відповідність змісту, контролю і оцінки прийнятому рівневому підходу;

n    добровільний вибір засвоєння і звітності.

Досягнення рівня обов'язкової підготовки є критерієм, підставою для організації диференційованої роботи у класі. Контроль повинен передбачати для всіх учнів перевірку обов'язкових результатів навчання і доповнюється перевіркою засвоєння матеріалу на більш високих рівнях.

Диференційний підхід в навчанні - це засіб реалізації індивідуального підходу. Орієнтація навчання на середнього учня себе не виправдовує, оскільки при цьому по різному використовується потенціал слабких і сильних учнів. Останній надається сам собі, чим пояснюється втрата інтересу до навчання.

 Головна ж задача і обов'язок учителя - допомогти дитині прийняти і виконати прийняте їм рішення; допомогти зробити правильний вибір, визначитися в сфері своїх пізнавальних інтересів, допомогти скласти або скоректувати програму самоосвіти, підібрати потрібну літературу, поставити пізнавальну задачу, адекватну інтересам і можливостям учня, своєчасно його проконсультувати і проконтролювати; нарешті, забезпечити своєчасне досягнення кожним, як мінімум, обов'язкового рівня загальноосвітньої підготовки.

Диференціація навчання досягається шляхом забезпечення кожного учня навантаженням, відповідно з його індивідуальними можливостями, що практикується різними способами: диференційовані домашні завдання, необов'язкові завдання, додаткові індивідуальні завдання.

Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів.

Різнорівневі завдання, складені в відповідності з можливостями учнів, сприяли доброзичливому клімату. У дітей виникає почуття задоволення після кожного вірно розв’язаного завдання. Успіх, що приходить після подолання труднощів, дає потужній імпульс підвищенню пізнавальної активності. В учнів, в тому числі й у слабих, з’являється впевненість в своїх силах, вони вже не відчувають страху перед новим завданням, ризикують спробувати свої сили в незнайомих ситуаціях, беруться за розв’язування завдань більш високого рівня. Все це налаштовує учнів на навчання.

Використана література

1. Про концепцію державного стандарту загальної середньої освіти та проект базового навчального плану загальноосвітньої школи// Інформаційний збірник МО України, №17/18, 1996.

2. Концепція математичної освіти 12-річної школи //Журнал «Математика в школі» №2, 2002.

3.  Г.П.  Бевз Методика викладання математики. - Вища шкл., К., 1989

4. Я.С.Бродський О.Л.Павлов «Стандартизація шкільної освіти»// Газета «Математика», №9, 2003.

5. Л. Голік «До питання про диференційоване навчання старшокласників математики»// Журнал «Математика в школі»№2, 1999.

6. В. Забранський, Н. Забранська «Організація письмових самостійних та контрольних робіт при диференційованому навчанні математики»// Журнал «Математика в школі» №5, 2000.

7. З.Слєпкаль «Ще раз пор диференціацію навчання математики і роль освітнього стандарту» //Журнал «Математика в школі», №2, 2002р.